Саркоцистоз у тварин: виявлення та контроль

Актуальність питання профілактики протозойних захворювань, зокрема саркоцистозу, значно зросла. Це пов'язано із збільшенням випадків підтвердження хвороби при проведенні ветеринарно-санітарної експертизи продуктів забою тварин, а також отримання інформаційних повідомлень  через систему RASFF.  Саркоцистоз  — це хронічне  протозойне захворювання, що викликається найпростішими роду Sarcocystis, перебігає в основному як кишкова інфекція  та характеризується утворенням у м'язовій тканині цист.                                                                                                                                                     

Саркоцистози значно поширені в Україні. ВРХ та дрібна рогата худоба, а також свині є проміжними господарями для саркоцист. Локалізуючись у м’язах і серці, вони виснажують їх і знижують продуктивність тварин. Захворювання реєструють у будь-якої пору року. Саркоцисти стійкі в зовнішньому середовищі, можуть зберігати життєздатність більше трьох років, зимувати в ґрунті, переносити заморожування/розмороження. Цикл розвитку саркоцистозу відбувається за участю двох господарів: дефінітивного (основного) та проміжного.    

Зараження дефінітивного господаря (собаки, коти або люди) — відбувається при споживанні сирого або недостатньо термічно обробленого м'яса проміжного господаря, яке містить цисти. У кишківнику дефінітивного господаря паразити проникають у слизову оболонку, а  зрілі, інвазійні спороцисти разом із фекаліями виділяються у зовнішнє середовище.  Зараження проміжного господаря (ВРХ, свині, коні або вівці) - заковтування спороцист разом із забрудненим кормом чи водою. У кишіквнику проміжного господаря  спороцисти кров’ю розносяться по всьому організму, проходять кілька циклів розмноження поділом в ендотелії судин внутрішніх органів. Після цього вони потрапляють у м'язову тканину, де формують характерні цисти. Людина теж хворіє та може виступати в ролі як основного, при вживанні зараженої яловичини  або свинини (кишкова форма хвороби) та проміжного - при випадковому заковтуванні спороцист із довкілля.

Саркоцистоз у тварин найчастіше має безсимптомний перебіг. У разі гострого перебігу інвазії у тварин спостерігають анемію, анорексію, кахексію, виразку шкіри, кульгавість, зниження гематокриту. Важливою ознакою хвороби може бути тремор м’язів та обмеженість рухів. За хронічного перебігу ‒ міозит, міокардит, енцефаломієліт, що призводить до втрати маси тіла, репродуктивних розладів і, зрештою, значного зниження якості продукції. За життя тварин важко діагностувати саркоцистоз. Можна застосовувати серологічні методи діагностики, а в деяких випадках беруть до уваги клінічні ознаки хвороби. Наявність ооцист і спороцист в організмі дефінітивних господарів встановлюють дослідженням фекалій.

Проте основним методом діагностики залишається  проведення ветеринарно-санітарної експертизи туш, де цисти  виявляють у м’язах стравоходу, язика, серця, діафрагми, очеревини, а також у скелетній мускулатурі. Саркоцистоз слід відрізняти від трихінельозу свиней, а також слід диференціювати від низки інвазійних та інфекційних хвороб, як-от токсоплазмоз, пастерельоз, бруцельоз.            

У профілактиці саркоцистозу серед тварин основну увагу слід приділяти дотриманню ветеринарно-санітарних правил утримання та годівлі сільськогосподарських тварин, запобіганню потрапляння зрілих ооцист  збудника  в організм тварин, не допускати собак і котів на територію ферм та у тваринницькі приміщення, персоналу проходити періодичні медичні огляди, не згодовувати м’ясоїдним тваринам непроварене м’ясо чи трупи тварин.

Важливою ланкою в профілактиці саркоцистозу є санітарно-освітня робота  серед персоналу та населення. Людям - вживати в їжу тільки добре термічно оброблене м'ясо, дотримуватись правил особистої гігієни при контакті з тваринами; не куштувати сирий фарш; мити руки перед їжею; використовувати безпечну питну воду; купувати м’ясо, що пройшло ветеринарно-санітарний контроль; не купувати м’ясо в місцях стихійної торгівлі.