Західний кукурудзяний жук – реальна загроза для кукурудзи

   Одним з небезпечних шкідників, котрий стрімко заселив значну територію Європи і становить суттєву небезпеку сільському господарству України, є західний кукурудзяний жук (Diabrotica virgifera virgifera Le Conte).

   Шкідник походить з Центральної Америки. В Європі він вперше виявлений у 1992 році на території Сербії. Впродовж 15 років західний кукурудзяний жук розповсюдився на посівах кукурудзи 18 країн Європи.

   В Україні виявлений у серпні 2001 року у Закарпатській області. Перші поодинокі жуки діабротики виловилися у феромонних пастках на посівах кукурудзи.

   Вперше на території Тернопільської області жука виявлено спеціалістами у 2008 році в тодішніх Монастириському, Чортківському та Теребовлянському районах на площі 240,0 га.

    Станом на 01.01.2023 р. західний кукурудзяний жук присутній в Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській Миколаївській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській та Чернівецькій областях на загальній площі 144167,75 га.

   Активне поширення шкідника неабияк занепокоює фахівців, адже він завдає значних збитків сільському господарству.

   Західний кукурудзяний жук належить до родини листоїдів. Білі, черв’якоподібні личинки старшого віку мають у діаметрі 1,5-2 мм, довжину — до 13 мм. Дорослі жуки — жовто-зеленого кольору з чорними повздовжніми смугами на надкрилах (інколи суцільно чорними). Розмір дорослих жуків 6-8 мм. Шкодять як личинки, так і жуки. Личинки живляться виключно коренями кукурудзи але, за їхньої відсутності певний час можуть живитися корінням деяких злакових трав, на яких не здатні повноцінно розвиватись. Жуки живляться пилком, незрілими зернами та листям кукурудзи, а також пилком інших рослин з родин гарбузових, бобових, злакових та айстрових. Дорослі жуки пошкоджують волоть, стовпчики суцвіть, листя, іноді обгризають молоді качани, в результаті чого падає врожайність. Крім того, жуки та личинки діабротики є переносниками збудників грибкових, бактеріальних і вірусних захворювань кукурудзи. Характерною ознакою ураження кукурудзи західним кукурудзяним жуком є підрізка коренів рослини, в результаті чого вона легко висмикується із ґрунту.

   Зимують яйця шкідника біля основи рослин кукурудзи. Вони мають високу морозостійкість та витримують температуру до -10 ˚С. Тут у грунті, навесні при середній температурі ґрунту +11,2°—+ 12,8°С відроджуються личинки, які починають відразу живитись. При цьому вони здатні у пошуках корму долати відстань 50-80 см. Якщо ж ґрунт щільний і сухий, чимало з них гине. Живляться молоді личинки переважно кореневими волосками та тканинами кореневої системи рослини. Розвиваючись, личинки вгризаються в корінь, живлячись серцевинною тканиною, яка містить судинні пучки. Місце проникнення личинки стає “воротами інфекції” різних кореневих гнилей. Пошкоджені молоді рослини жовтіють, відстають у рості, нерідко повністю в’януть і гинуть, а дорослі рослини легко вилягають. При цьому основа полеглого стебла має характерну форму “гусячої шиї”. Рослини, що полягли, затруднюють збирання врожаю. Дорослі личинки можуть прогризати отвори в товстих коренях та потрапляти в стебло.

   Жуки масово виходять з грунту наприкінці липня - початку серпня при цвітінні кукурудзи. Температурний оптимум розвитку D. v. virgifera. — в межах 21—30°С, нижній поріг розвитку імаго — близько +9°С. Розвивається в одній генерації на  рік. Плодючість однієї самки – біля 1000 яєць а тривалість життя біля 95 днів.

   Швидкому поширенню шкідника сприяє багаторічне висівання кукурудзи на одних і тих самих полях. При відсутності сівозміни шкодочинність його особливо висока.

   На стадії імаго шкідник може розселюватися при перельотах. Жуки добре літають, швидкість їх активного польоту сягає 10 км за годину. Із сильним попутним вітром дальність польоту може становити 20 км за годину і більше. Також може розповсюджуватись на стадії імаго транспортними засобами, з різними вантажами, авто- та залізничними шляхами, засобами повітряних сполучень.

   Спеціалісти Управління фітосанітарної безпеки Головного управління Держпродспоживслужби, щороку проводять моніторинг на виявлення західного кукурудзяного жука (візуально та за допомогою феромонних пасток).

   Пастки для виявлення жука розміщують на посівах кукурудзи з розрахунку 1 пастка на 5 га перед початком цвітіння та в період цвітіння кукурудзи. У разі виявлення ЗКЖ на території області застосовуються всі необхідні заходи з ліквідації первинного вогнища, згідно з існуючим фітосанітарним законодавством. Сьогодні загальна площа поширення західного кукурудзяного жука в Тернопільській області становить 8290 га. У 2023 році західний кукурудзяний жук виловився на феромонні пастки у с. Бриків Кременецького району на площі 100 га. Розпорядженням Голови районної державної адміністрації запроваджено карантинний режим та затверджено заходи з локалізації та ліквідації регульованого шкідливого організму. Основними локалізаційно-ліквідаційними заходами є - дотримання, у виявленому вогнищі, агротехніки вирощування, сівозмін, висівання сортів стійких до пошкодження західним кукурудзяним жуком, обробка інсектицидами згідно з Переліком пестицидів і агрохімікатів дозволених до використання в Україні та доповненням до переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні. Крім того, фахівці проводять і інвентаризацію старих вогнищ із застосуванням жовтих феромонних пасток.

   Звертаємо увагу, що найефективним агротехнічним заходом спрямованим на локалізацію і ліквідацію західного кукурудзяного жука є сівозміна, що включає зернові (крім кукурудзи), багаторічні трави, конюшину, люцерну тощо.