В останні роки спостерігається суттєве зростання валових зборів насіння ріпаку, зміцнення його конкурентних позицій та розширення ринків збуту. Запорукою отримання високої урожайності насіння ріпаку є надійний захист його посівів від комах-фітофагів, які мають високу шкідливість і впливають на продуктивність культури та якість насіння.

Ріпак – культура, що має довгий вегетаційний період розвитку, впродовж якого пошкоджується різними комахами. Тому захист ріпаку від шкідників надзвичайно важливий. За даними науковців, втрати врожаю ріпаку від шкідливих організмів можуть становити до 30-45%. Технологія вирощування ріпаку досить складна, і захист від шкідливих організмів повинен починатися із агротехніки (знищення хрестоцвітих бур'янів, дотримання сівозміни, обробітку ґрунту). Далі додається біологічний та хімічний захист посівів.

До найнебезпечніших шкідників культури належать передусім ріпаковий квіткоїд, прихованохоботники, капустяна попелиця, хрестоцвіті блішки, ріпакова блішка, ріпаковий білан та ін. У роки з оптимальними температурами або температурами, вищими за багаторічні показники, шкідники розвиваються дуже швидко. З настанням теплих днів, коли ґрунт прогрівається на глибині 2-4 см до +6°С, набирають активності капустяний стебловий і великий ріпаковий прихованохоботники. Трохи пізніше з’являються капустяний насіннєвий прихованохоботник, капустяний стручковий комарик, ріпаковий квіткоїд.

Найбільш проблемними шкідниками в посівах ріпаку в період від відновлення весняної вегетації до цвітіння є: прихованохоботники, серед яких найбільш шкоди посівам завдають хрестоцвітий стебловий (чорний), великий ріпаковий та капустяний. Якщо перший переважно заселяє рослини ріпаку в осінній період і частково може також заселяти посіви в ранньовесняний період (коли температура повітря перевищує +5°С), то два останніх види завдають шкоди посівам у весняний період. Шкодять посівам личинки прихованохоботників, які живляться серцевиною листкових черешків та стебел, пошкоджуючи провідну систему та збільшуючи ризики інфікування рослин хворобами (сіра та біла гнилі, фомоз, бактеріози) та спричиняють значне вилягання рослин перед збиранням.

Найбільша проблема в захисті від прихованохоботників – виявити їх у посівах, адже при найменшому русі рослини ці шкідники падають на землю, непорушно завмирають і завдяки забарвленню зливаються з довкіллям. Тому для моніторингу прихованохоботників використовують жовті чашки, які встановлюють у посівах ріпаку на одному рівні з рослинами. Вміст чашок оглядають щодня, а виявивши шкідників, одразу готуються до обприскування.

Також до найбільш шкодочинних шкідників відноситься ріпаковий квіткоїд, тривалість шкодочинної дії якого на ріпаку є мабуть найдовшою, оскільки, починаючи з фази початку бутонізації (жуки виїдають квіткові бутони) і до повного цвітіння (личинки можуть також розвиватись навіть в молодих стручках) завдається шкода посівам ріпаку.

Під час періоду цвітіння, найбільш завдають шкоди ріпаку попелиці, ріпаковий трач (пильщик), капустяний стручковий (насіннєвий) прихованохоботник, капустяний стручковий комарик, ріпаковий квіткоїд. Слід зазначити, що обробітки, під час цвітіння повинні бути не в час льоту бджоли, та використовувати лише препарати, які максимально їм не зашкодять.

В період формування стручків також не обійтися без шкідників – попелиці, ріпакового пильщика, капустяного стручкового прихованохоботника, капустяного стручкового комарика.

Але головне не пропустити перших шкідників ріпаку, а саме прихованохоботника, тому що в цей період, рослини більш вразливі після зимової сплячки, відновлюється період вегетації та проходить закладання урожаю. Зимують перші шкідники у поверхневому шарі ґрунту та під рослинними рештками на полях чи посадках, де вони і живилися.

Також останніми роками значних збитків посівам ріпаку, завдає оленка волохата. Специфіка шкідника – тривалий період харчування дорослих жуків на квітучих дикорослих і культурних рослинах, що співпадає з періодом активного льоту бджіл і унеможливлює застосування хімічних методів боротьби (за виключенням препаратів, безпечних для бджіл). На посівах ріпаку жуки виїдають бутони, що не розкрились, заселяючи масив від лісосмуг та країв поля.

Рання весна та початок вегетації – період активного заселення перерахованими видами і оперативність їх виявлення і встановлення видового складу буде визначати відповідну систему захисту та доцільність використання тих, чи інших препаратів. На даний час, окрім системи агротехнічних заходів (серед яких найбільш важливим є дотримання сівозміни та повернення ріпаку на попереднє місце вирощування не раніше 4-х років) найбільш оперативним заходом є застосування інсектицидів. За результатами проведених обстежень складається прогноз розвитку фітофагів, загрози посівам від них і прийняття рішення щодо проведення хімічних засобів захисту рослин. На озимому ріпаку проти шкідників необхідно проводити 2-3-4 обприскування. Використовуються піретроїдні, фосфорорганічні та неонікотиноїдні інсектициди. Вибір інсектициду має враховувати особливості біології шкідника: шкідливу стадію, вразливу стадію, особливо коли особини ведуть прихований спосіб життя, тривалість виходу з місць зимівлі, заселення посівів, розвиток та кількість генерацій.

При роботі з пестицидами необхідно суворо дотримуватись регламентів застосування препаратів, правил техніки безпеки та санітарно-гігієнічних вимог.

Тож комплексний підхід, постійний моніторинг посівів та застосування дієвих препаратів дозволять уникнути втрат врожаю та отримати запланований результат вирощування озимого ріпаку.